2016-ий рік подарував нам десятки чудових ігор і, що неабияк тішить, десятки чудових ігрових композицій. Звісно, знакові мелодії, на кшталт мотивів із Маріо, теми Ґайла зі Street Fighter 2 чи The Heart (Assassin’s Creed II) трапляються не щороку плюс потребують перевірки часом, проте цього року ґеймери-меломани взагалі не мали на що скаржитись. Нам підвезли шикарної електроніки, могутніх оркестрів, пронизливих інструменталок та всілякого експериментального чортовиння — спостерігати за еволюцією ігрової музики зараз не менш цікаво, ніж за іншими складниками цього медіуму. І це прекрасно.

Минулого року якось забракувало часу, тож тут і зараз хочеться запровадити традицію підбивати й музичні підсумки року. Усе те, що найбільше здивувало, що відклалося у пам’яті, що здатне жити за межами своєї гри — усе воно осіло в цьому переліку. Приємного прослуховування!

Hyper Light Drifter

“Натхненна снами й кошмарами” — напевно, найбільш промовиста із характеристик цієї неймовірної пригодницької гри. Саундтрек також відповідає їй сповна. Disasterpiece, автор музики до Fez та жахастика «Воно» (It Follows, 2014), зумів відтворити атмосферу таємничого, незвіданого світу та постійної напруги. Як сама Hyper Light Drifter наслідує давні The Legend of Zelda, так і її музика часто використовує пищання й клацання епохи 16-біток уперемішку з фортепіано та протяжними нотами синтезатора. Вона пульсує, дихає, задає ритм там, де у гравця посеред бою перехоплює подих — і звучить, немов давно забута мелодія далекого майбутнього. Самі послухайте.

Samorost 3

Як часто казав художній керівник нашого оркестру, музика — це набір звуків, розставлений у доречному порядку. І от у кожній грі Amanita Design музика є саме такою — набором звуків, лише третину з яких видобули з музичних інструментів. Однак у Samorost 3 Томаш Дворжак гуляє на повну — уся ота химерність, що ви бачите на скріншотах, притаманна кожній композиції. Частина партій береться десь із космосу, окремі звуки в мелодію вплітає саме середовище… ба більше, тут навіть окремі загадки на музиці зав’язані.

Не оминайте таку красу, особливо Samorost 3 Main theme, Mushroom Picker Dance і Yellow Furry Mushroom Tree. Весь саундтрек можна прослухати тут.

Brigador

Через те, що з Furi я познайомився цього року швидше, спершу хотілося відправити музичарню Brigador в одну шухляду до Final Fantasy XV, The Last Guardian, VA-11 HA11A Gears of War 4, чиї саундтреки також були пристойними, проте поруч з якісним звуком було надто вже мало власного обличчя. Та що далі в ліс, то більше ставало помітно, що електропоп шановного Makeup and Vanity Set з його важкими ритмами і шаленим темпом віддає шану електроніці минулого. Ця збірка мелодій потужна, похмура і цілісна — на противагу різноплановим і прогресивним мелодіям Furi.

Скуштувати музики, під яку гравці нищитимуть будинки і вбиватимуть сотні мирних жителів, можна тут. Комплект увесь шикарний, та особливо раджу Solo Nombre, A New Age i No Way Out.

ABZU

Остін Вінторі, який минулого року взагалі промахнувся з музикою до AC: Syndicate, цього року потішив аж двічі. Спершу — у The Banner Saga 2, яку окремим пунктом не хотілося виносити тільки тому, що музика витримана в тому ж ключі, ніяких тобі сміливих кроків чи особливо пам’ятних мелодій. Втім, посилання на саундтрек таки залишу, там вистачає хороших речей, як-от Faces to the Wind чи Even Trees Can Smell Your Blood.

Abzu — ось де пан Вінторі ушкварив, як годиться. Концентрована звукова краса, легкість струн і духових та чудові хорали — ці мелодії, немов океан, в якому ми плаваємо всю гру. Просто заплющуєш очі… і відчуваєш себе послідовником Кусто. Цей саундтрек однозначно вартий того, аби послухати його вживу в концертному залі. Та за відсутності такої розкоші, ось вам посилання.

Oxenfree

Магія Oxenfree значною мірою тримається на її музичному оформленні. Забери музику — усе розвіється. scntfc своїми повільними, тягучими мелодіями, мов той хробак, крізь вуха залазить тобі в мозок. І навіть якщо якась композиція має в собі трохи світла, все одно їй не бракує таємничості.

Oxenfree — гра про зіткнення із надприродним. І завдяки доладному саундтреку не раз і не два почуваєш себе таким же підлітком, який хоч із ліхтариком в руках, все ж боязко іде в пітьму назустріч таємниці.  Любителям якісного ембієнту рекомендовано до прослуховування повністю (решта може обмежитись лише Beacon Beach)

Dark Souls III

Після Bloodborne, здавалося, жодна гра From Software не матиме настільки виразного і яскравого (з похмурої точки зору) саундтреку. А ні, Юка Кітамура та Мотої Сакураба таки змогли здивувати й потішити. Приречений світ, у якому смерть чигає на кожному кроці, вкладає часточку своїх історій не лише у середовище, а й у музичне оформлення. Тужливі теми освітлених локацій, де хор слугує стогоном сусідять з помпезними органними партіями, а коли справа доходить до босів, то і в музиці прокидається шалена енергетика — бо навіть невмирущим слід битися до останнього. І з усім цим дико контрастує тема Храму вогню — повільна і сумна, вона все ж містить краплинку надії, присутню в самотньому жіночому співі.

Музика Dark Souls 3 — це цілісна ґотична опера, яку слід слухати або під час гри, переживаючи ті ж самі емоції, або єдиним двогодинним залпом. А отак щоби окремими композиціями, окремо від гри та ще й для втіхи/відпочинку… ух, навряд чи так вийде!

DOOM

Як і вся, музика DOOM просто струменить скаженою, тваринною енергетикою. Мік, талановитий паскуда, Ґордон успішно помахав ручкою мелодіям класичної дилогії (за що чимало прихильників цих ігор добряче образилися, мовляв, нема духу старих частин, бла-бла, усе погано) показав, як би звучали Nine Inch Nails, Celldweller та KoЯn у стані нашого любого піхотинця.

Ґордон розповідав, що спершу музика у грі складалася винятково з гітарних жертвопринесень темним богам, однак вона здалася йому “без смаку”, тож композитор додав значно більше електроніки, протяжного скреготу та спотворень, які не зіпсували, а навпаки, присмачили усе написане раніше.  Результат виявився пречудовим, якраз до пари високооктановим танцям з вогнепалом. Ось вам уся збірка, та все ж окремо варто виділити вершину цього саундтреку, BFG Division:

Furi

Цей дистильований екшн звалився нам на голову, мов грім серед ясного неба, і миттєво підкорив усім, чим мав — ігроладом, візуальним стилем і казковою музикою. Тутешній саундтрек — плід спільної праці Carpenter Brut, The Toxic Avenger, поціновуваного мною Danger та ще кількох майстрів синтезатора. Разом усі вони влаштували справжнісінький парад електронної музики, де намішано і стилів, і настроїв, але всьому зрештою знаходиться доречне місце. Від себе рекомендую 6-24 та My Only Chance.

Firewatch

Можуть виникнути питання питання до історії, що її намагається розповісти Firewatch, однак художній стиль та музика захмарно чудові. Кріс Ремо просто бере до рук гітару, б’є по клавішах — і влучає в десятку: музика ідеально пасує до тих емоцій, що має викликати в нас гра у певних ситуаціях (власне, повальну більшість часу це їй вдається).

Кілька гітарних переборів, що розривають тишу, партія синтезатора де-не-де — саме так мало би звучати усамітнення. І бажання напитись. Розвіятись. Побалакати з кимось. Або вляпатись в якусь халепу, щоби з тобою просто щось трапилось, струснуло тебе, дало копня твоєму звичному плинові часу. Але передусім напитись.

I Am Setsuna

Ідейна послідовниця Chrono Trigger, як її називали розробники, ця гра не хапала зірок з неба. Хороша, не більше. Але от музика авторства Томокі Мійоші заслуговує значно сильніших епітетів. Що цікаво, більшість мелодій саундтреку — це сольні фортепіанні композиції. Лише зрідка, у бойових темах, зсувають акценти й додають інших інструментів, хоча навіть там без чітко вираженого фортепіано ніяк.

Virginia

Про “Вірджинію” як гру важко сказати щось хороше, якщо тільки ви не належите до категорії “О, на чільному місці жінка, та ще й чорна, та ще й сильна! Ооо, я мокрію від розважливості цих творців!” Проте музика тут направду чудова. Ліндон Голланд за підтримки Празького симфонічного оркестру (ті ж самі люди, які з Каєм Розенкранцем писали музику до третьої “Ґотики”) натворив понад годину вартісних композицій.

Особливо раджу звернути увагу на Sojourner’s Truth та Flash Forward — це одні з найсильніших композицій цього року загалом.

Civilization VI

Baba Yetu Крістофера Тіна — одна з найвеличніших ігрових мелодій всіх часів. Навряд чи Sogno di Volare досягне такого ж визнання, проте Тін уже вдруге змусив мене при першому запуску “Цивілізації” добрих півгодини не лізти далі головного меню і просто слухати цю композицію, яка надає крила незгірш “Червоного бика”.

А от якщо брати до уваги увесь саундтрек, то музичне оформлення Civilization VI дивиться на решту серії десь зі стратосфери. Кожна цивілізація має кілька своїх тем і галузкових композицій, які мають різні аранжування відповідно до історичної епохи. А на мапі ж не одна цивілізація знаходиться, а кілька — їхні мелодії переплітаються, перетікають одна в одну, розвиваються і складнішають інструментально. Музика у Civilization VI є складним організмом, мінливим, живим. Фактично, взірцевим ігровим саундтреком.

Watch Dogs 2

У плані ліцензованої музики цього року Watch Dogs 2 просто не має конкурентів. Як і соціокультурне розмаїття реального Сан-Франциско. саундтрек Watch Dogs 2 має ледь не повний комплект, від традиційного хеві-металу й шотландської електроніки до панамського хіп-хопу й Duran Duran. Вартих уваги пісень тут десятки, проте в усю цю хакерсько-хуліганську тематику найточніше влучає Dual Core — All the Things.

Несподіванкою стало те, що оригінальна музика тут теж нівроку. Штука лише в тім, що просмакувати її на повну вдається лише окремо від гри. Hudson Mohawke дебютував у написанні ігрового саундтреку, і починання однозначно вдалося. Замість того, аби йти очевидним шляхом і підрубати щось модняво-електронне, бо “дітлашні подобається Skrillex”, НМ зробив гримучу суміш зі стилів, інструментів і звуків, які все ж стоять у правильній послідовності. Там повно дрібних звуків чи додаткових партій, які не розчути під час гри, але при окремому прослуховуванні вони надають композиціям нових відтінків. Це насичена, виразна музика, позбавлена простоти і сповнена енергетики: не такої як у Міка Ґордона, котра змушує рвати на собі одяг і ламати стіни, ні — тутешні мелодії просякнуті молодечим запалом, бунтарством, хвацькістю. Усім тим, що оспівує Watch Dogs 2.

Shadow Warrior 2

SW2 — ще та падлюка: зі старту дражнить розкішною заголовною темою… але ох і ех, далі підсуває нам лише тиражне дертя струн, яке з більшим успіхом може замінити що-завгодно, включно з Павлом Зібровим.

Єдина розрада — фінальний бій, де вмикається Warrior Стена Буша. Звісно, це круто з боку розробників затягнути назад у студію таку легенду, та Буш — не Девід Гесельгоф. У того True Survivor ух як ушкварила, а Warrior — лише бліда тінь Dare! і The Touch.

Witcher 3: Blood and Wine

Минулого року Марчін Пшибилович разом зі спільниками просто панував на полі оригінальної ігрової музики з третім “Відьмаком“. Доповнення “Кам’яні серця” не могло похвалитися яскравими роботами, проте уся музика була витримана в єдиному руслі та бездоганно пасувала цій похмурій казці, в якій з кожним кроком ставало більше чорноти.

“Кров і вино” має музичного хронометражу більше, ніж оригінальна гра, проте кількість у якість не перейшла. Мелодії “Дикого Гону” ще міцно засіли в голові, і нові композиції губляться на їхньому тлі. Втім, в останніх походеньках Ґеральта все ж знайшлося дві музичних перлинки — тема Туссену з її легким жіночим наспівом та бойова мелодія “За честь! За Туссен!”, яка впевнено посідає друге місце після неймовірної “Сталі для людей”.

Payday 2

Лише цього року я по-справжньому відкрив для себе Payday 2. Серед купи її принад не останнє місце займає музика. І от буквально місяць тому композитор Сімон Вілкунд, перу якого належить уся музика в грі, у свіжому оновленні подарував нам Break the Rules. Це перша композиція у грі, де є вокал; до того ж, співає сам Вілкунд.

Break the Rules, цей любовний лист до музики 80-их, — найкраща мелодія, що можна знайти в Payday 2, і найкраще завершення цього ігромузичного року! Тож гада шукати нових утіх для наших вух!